За всіх скажу...

“За всіх скажу...” Павло Тичина.

Справжній мистець - завжди відчуває римт часу і епоху, в якій він живе, з усім її драматизмом, екологічно-політичним, соціально-духовним протистоянням.

Проблема українського становлення - це брак усвідомлення державності і громадянства в розбудові держави щодо української ідеї - як головного життєстверджуючого стержня, очевидне.

Відповідь лежить на поверхні забрудненого брехнею, лицемірством, підступністю, фальшивою заполітизованістю в свідомості українського люду.

Упокорені “Україною”

Сьогодні головні господарі світових банків - не тільки золотодоларового еквіваленту, а й банку ідеологій, релігій, технологій генно-психологічного впливу, театралізовно- ритуального ґендлярства. Вони намагаються посварити нас, зіткнувши лобами не тільки народи світу, натравлюючи людину проти людини, стать проти статі, переконуючи, що людини може розмножуватись і існувати, як інкубаторські курчата. Демонструючи зразки антикультури через засоби масової інформації, зразки агресії, бруду, брехні, лицемірства, гейсексуалізації і вульгаризації українців.

Держава. Нація. Цивілізація.

“Ви любите на братові шкуру, а не душу...”

Т. Шевченко. “Розхрестаний світ”.

Скільки про це написано, передумано, міфологізовано, щоразу роблячи людиною спробу спрямувати рух Землі в інший бік, втручаючись у людську свідомість, утамовуючи допитливість у таємничості самого себе, створюючи собі темні потаємні ребуси, лабіринти з перешкодами, щоб знову і знову долати їх. Стає прикро, коли у вічному протистоянні не знаходимо відповіді.

Україна й українці: народ-спільнота чи людська маса на благодатній історичній території, хлібній життєстверджуючій землі, яка є одним із цивілізаційно-космогонічних центрів? Вічні запитання та протистояння нації, народу за виживання та самоствердження.

Мистець і муза

Новела

Київ. Закуток на околиці індустріальної Дарниці. Тут знаходився (здається, і зараз знаходиться) табір для призовників на службу в армії. У народі його називали перевалкою живого товару, бо сюди  звозили з усіх військкоматів України здебільшого вісімнадцятирічних рекрутів, щоб передати в руки “покупців”, які приїжджали з різних військових частин та дивізій. Табір був огороджений бетонованим парканом із колючим дротом зверху, нахиленим верхнім краєм всередину. Про всяк випадок… На території табору стояло кілька будівель з двоярусними нарами із дощок. Ці будівлі нагадували колгоспні корівники. У бараки заводили на ночівлю призовників, які мали невдовзі йменуватися гордим словом “солдат Радянської Армії”. Отож, це місце нагадувало, який кипів і булькав котел з живими людьми.

Янголи на плечі

Новела

1945 рік, квітень. Околиця Берліна. Добротні цегляно-кам’яні будівлі з теракотово-червонястими дахами, що виблискують на сонці. Стіни шоколадного кольору і подвір’я упорядковані, охайні й чисті з господарською кмітливістю і німецькою педантичністю. У кожного своя окрема територія, своя окрема фортеця, своє родове гніздо. Над центром головного міста війни – Берліна – зла ХХ століття. Місто лежало в руїнах, над яким чадів густий дим і стояв сморід. Немов у судомах конає міфічний багатоголовий змій. І вочевидь пригнічені німці люто ненавиділи нацизм.

Hosting Ukraine